1. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення державної служби ветеринарної медицини здійснюються за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України.

2. Внески до Міжнародного епізоотичного бюро та інших міжнародних організацій з питань ветеринарної медицини, членом яких є Україна, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Заходи щодо профілактики, локалізації, за необхідності - ліквідації хвороб тварин, лабораторно-діагностичні та регулярні радіологічні дослідження товарів, матеріально-технічне забезпечення спеціалізованим обладнанням і транспортом, створення необхідного резерву біологічних, лікувальних та дезінфекуючих препаратів і засобів, відшкодування витрат на транспортування та зберігання ветеринарних препаратів, інші ветеринарно-санітарні заходи, визначені Кабінетом Міністрів України, та забезпечення виконання загальнодержавних довгострокових програм з питань ветеринарної медицини, у тому числі загальнодержавної програми здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законом.

1. Оплата проведення заходів щодо профілактики і ліквідації хвороб тварин (крім випадків, передбачених у статті 98 цього Закону), процедур контролю, інспектування та ухвалення, надання інформації, лікування тварин, які страждають на хвороби та недуги, лабораторних досліджень, ветеринарно-санітарної експертизи товарів, видача відповідних ветеринарних документів, послуг при експортно-імпортних операціях та транспортуванні територією України об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється за рахунок їх власників (операторів потужностей) згідно з тарифами.

2. Оплата експертизи та випробування з метою реєстрації в Україні ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів та готових кормів здійснюється за рахунок коштів заявника згідно з прейскурантом, затвердженим відповідно до законодавства.

3. Оплата послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які провадять ветеринарну практику, за виконання обов'язкових або необхідних протиепізоотичних заходів згідно з переліком та у розмірах, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом.

4. Тарифи на ветеринарні послуги затверджуються відповідно до законодавства про ціни та ціноутворення.

1. Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають/перебувають на території України) можуть провадити ветеринарну практику на підставі ліцензії, що видається відповідно до закону.

2. Державні установи ветеринарної медицини (лікарні, дільниці, пункти, аптеки, склади, лабораторії тощо), за винятком Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок, Державного науково-контрольного інституту біотехнології та штамів мікроорганізмів, Інституту з лабораторної діагностики та його філіалів в Автономній Республіці Крим, областях, а також регіональних, зональних, міжобласних державних лабораторій ветеринарної медицини, державних лабораторій ветеринарної медицини міст Києва та Севастополя, державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, можуть приватизовуватися в порядку, визначеному законом. При цьому приватизовані об'єкти не можуть бути перепрофільовані протягом десяти років.

3. Питання щодо підвищення кваліфікації, атестації та етики спеціалістів ветеринарної медицини, що провадять ветеринарну практику, покладаються на професійну громадську організацію, уповноважену Департаментом.

1. Професійна підготовка спеціалістів ветеринарної медицини проводиться лише за стаціонарною формою навчання.

2. Підвищення кваліфікації та післядипломна освіта спеціалістів ветеринарної медицини здійснюються:

1) лікарів ветеринарної медицини, магістрів - у вищих навчальних закладах післядипломної освіти та на факультетах ветеринарної медицини вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації;

2) фельдшерів ветеринарної медицини - у ветеринарних і сільськогосподарських технікумах, училищах, вищих навчальних закладах I - II, III - IV рівнів акредитації;

3) кандидатів, докторів ветеринарної медицини - на відповідних кафедрах навчальних закладів III - IV рівнів акредитації та у відділах науково-дослідних інститутів.

3. Підвищення кваліфікації та післядипломна освіта спеціалістів ветеринарної медицини можуть проводитися також шляхом участі в семінарах та стажування в Україні і за кордоном з урахуванням спеціалізації.

4. Підвищення кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини проводиться не рідше ніж один раз на п'ять років.

5. Оплата за післядипломне навчання спеціалістів державної ветеринарної медицини під час підвищення кваліфікації здійснюється за рахунок роботодавця, а спеціалістів, які працюють на підприємницьких засадах, - за їх власний рахунок.

6. Спеціалісти ветеринарної медицини підлягають атестації у порядку, встановленому законодавством. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді та рівень їх кваліфікації, присвоюються категорії з визначенням відповідної заробітної плати.

7. Положення про післядипломну освіту та періодичні курси підвищення кваліфікації спеціалістів, а також порядок атестації спеціалістів ветеринарної медицини затверджує Департамент.

1. Спеціалістам ветеринарної медицини надаються у користування або у власність земельні ділянки на загальних підставах відповідно до земельного законодавства України.

2. Органи державного управління за сприяння місцевих органів виконавчої влади, підприємства, установи та організації усіх форм власності забезпечують створення спеціалістам ветеринарної медицини належних виробничих та житлових умов, їх медичне і транспортне обслуговування.

3. Забезпечення спеціалістів ветеринарної медицини житлом здійснюється шляхом:

1) придбання та будівництва службового житла (будинків, квартир) за рахунок загального та спеціального фондів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, не заборонених законом. Таке житло може передаватися спеціалістам ветеринарної медицини у тимчасове або постійне користування у порядку, встановленому Департаментом;

2) придбання або будівництва індивідуального житла за власним вибором у зоні обслуговування на одному із сільськогосподарських підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України, наданих їм на поворотній основі як безвідсотковий довгостроковий кредит на 25 років.

4. Розміри посадових окладів, порядок встановлення кваліфікаційних категорій та надбавок за вислугу років спеціалістам державних установ ветеринарної медицини визначаються Кабінетом Міністрів України.

5. Спеціалісти ветеринарної медицини мають право на скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законом.

6. Спеціалістам ветеринарної медицини за час роботи в карантинних зонах та зонах спалаху хвороб, що підлягають повідомленню, посадові оклади виплачуються в подвійному розмірі.

7. Життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини за рахунок спеціального фонду Державного бюджету України підлягають обов'язковому страхуванню на випадок каліцтва або професійного захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, при боротьбі із зоонозами та при безпосередніх маніпуляціях з тваринами.

8. У разі каліцтва або професійного захворювання спеціалістам ветеринарної медицини виплачується одноразова грошова допомога у розмірі від трирічної до п'ятирічної заробітної плати залежно від ступеня втрати працездатності.

9. Спеціалісти державної служби ветеринарної медицини для виконання службових обов'язків забезпечуються спеціальними службовими транспортними засобами. У разі використання спеціалістами особистого автомобільного транспорту в службових цілях їм виплачується грошова компенсація у встановлених розмірах.

10. Фінансування видатків, пов'язаних із соціальним і правовим захистом спеціалістів ветеринарної медицини, здійснюється за рахунок загального та спеціального фондів Державного бюджету України, виділених Департаменту, в межах законодавства.

11. Головні державні інспектори ветеринарної медицини України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні і транспорті, їх заступники, державні інспектори ветеринарної медицини Департаменту та інші посадові особи державної служби ветеринарної медицини мають першочергове право на одержання житла, встановлення домашніх телефонів.

12. Витрати головних державних інспекторів ветеринарної медицини України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті, їх заступників, державних інспекторів ветеринарної медицини Департаменту та інших посадових осіб державної служби ветеринарної медицини за користування пасажирським транспортом під час виконання ними службових обов'язків проводяться за рахунок коштів, передбачених на утримання державної служби ветеринарної медицини відповідно до затверджених кошторисів. Порядок відшкодування витрат на проїзд пасажирським транспортом визначається Кабінетом Міністрів України.

13. Питання соціального і правового захисту, матеріального забезпечення спеціалістів ветеринарної медицини, які є військовослужбовцями або проходять службу в органах внутрішніх справ, охорони державного кордону України, служби безпеки тощо, регулюються відповідними нормативно-правовими актами.

1. Інформаційне забезпечення державної служби ветеринарної медицини здійснюється з метою розроблення ветеринарно-санітарних заходів, вивчення, оцінки, прогнозування ситуацій, спрямованих на запобігання шкідливому впливу факторів на здоров'я тварин та людей, їх усунення або зменшення, а також інформування з цих питань органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій і громадян.

2. Інформаційне забезпечення державної служби ветеринарної медицини здійснюється за допомогою системи державної, галузевої та оперативної звітності. Характер, обсяг, порядок і строки подання цієї інформації до державних органів та установ ветеринарної медицини встановлюються Департаментом. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати державним органам та установам ветеринарної медицини таку інформацію безоплатно.

1. За правопорушення в галузі ветеринарної медицини на фізичних, юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, чия діяльність пов'язана з вирощуванням (розведенням) тварин, виробництвом та обігом об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, а також з наданням послуг лабораторної діагностики та веденням ветеринарної практики, накладається штраф відповідно до закону.

2. Сплата штрафів не звільняє юридичних та фізичних осіб від усунення у порядку, встановленому законодавством, допущених порушень і відшкодування завданої ними шкоди.

1. Справи про правопорушення, передбачені цим Законом, розглядають Департамент, його територіальні органи і регіональні служби не пізніш як протягом двох місяців з дня вчинення правопорушення, а в разі тривалого правопорушення - двох місяців з дня його виявлення.

2. Накладати штрафи від імені Департаменту, його територіальних органів і регіональних служб мають право головні державні інспектори ветеринарної медицини та їх заступники.

3. На вимогу спеціалістів державної служби ветеринарної медицини виконання заходів щодо припинення порушень законодавства з питань ветеринарної медицини в необхідних випадках здійснюється із залученням працівників органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури.

Рішення про накладення штрафів за правопорушення в галузі ветеринарної медицини оформляються відповідними постановами.

Рішення у справах про правопорушення в галузі ветеринарної медицини можуть бути оскаржені до суду.

Міжнародне співробітництво в галузі ветеринарної медицини забезпечується:

1) участю в роботі МЕБ та інших міжнародних організацій, ратифікацією міжнародних договорів та гармонізацією ветеринарно-санітарних заходів;

2) гармонізацією законодавства в галузі ветеринарної медицини з передовою міжнародною практикою, уніфікацією профілактичних та протиепізоотичних заходів, методів діагностики хвороб тварин, застосуванням імунобіологічних, біологічних, рослинних, хімічних, хіміко-фармацевтичних та інших ветеринарних препаратів;

3) встановленням професійних та наукових контактів, обміном інформацією про ветеринарно-санітарний статус України.

Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім:

1) статей 34, 51 - 55, які набирають чинності з 1 січня 2008 року;

2) частини третьої статті 66 та частини першої статті 77, які набирають чинності з 1 січня 2010 року;

3) частини другої статті 100 та частини третьої статті 102, які набирають чинності з 1 січня 2008 року.

2. До приведення у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. У частині першій статті 4 Закону України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 44, ст. 281; 2005 р., N 51, ст. 557) слова "обов'язковій сертифікації (крім сировини, яка ввозиться виключно для виробництва товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації)" виключити.

4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк:

1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.